?

Log in

No account? Create an account
На цей раз об’єктом нашого візиту стало трамвайне депо. Вірніше, руїни трамвайного депо в Деснянському районі міста Києва. Вперше ми відвідуємо об’єкт, від якого лишилися лише руїни. Важко повірити в те, що  у столиці України можна зустріти банальні руїни.
 
За наявною інформацією це трамвайне депо було частково збудоване у 1993 році, вже за часів незалежності. Але під час бурхливих дев’яностих воно занепало.
 
Кореспондентам Київської групи прямої дії також довелося поспілкуватися з не дуже доброзичливою охороною гаражного комплексу, який примикав до території Депо. З їх слів підприємство раніше належало «Київпастрансу». Теперішній власник комплексу невідомий. Зараз трамвайне депо, незважаючи на заходи по охороні перетворилося на притон для наркоманів.



Загальний вигляд депо.



Продірявлені ворота





Ремонтний корпус





Покинутий службовий будинок.



Руїна.

Завод "Кинап"

Мабуть одна з самих загадкових територій, яку досліджувала Київська група прямої дії. Ось що нам вдалося вияснити на протязі майже двох місяців пошуків у мережі та опитуванням.

За часів СРСР завод «Кінап» спеціалізувався на виробництві продукції для клубів, кінотеатрів та театрів. Основними видами продукції підприємства була різноманітна звуковідтворювальна підсилювальна апаратура, силова апаратура для живлення дуг проекторів, розподільчі пристрої для захисту електромереж, вакуумні лампи, напівпровідникові прилади. Крім того, підприємством був освоєний широкий спектр радіотоварів, електросилової і електронної апаратури, устаткування для учбових закладів, сільського господарства і міністерства енергетики, і ін..

Нажаль з розпадом СРСР завод «Кінап» та його продукція моментально застаріли. Відсутність державного замовлення, глобальна перебудова системи економічних взаємовідносин та відкриті кордони для іноземної продукції зробили свою справу: на протязі 90-х років завод повільно занепадав, перетворюючись на пустку. Керівництво заводу, щоб хоч якось звести кінці з кінцями, розпочало здавати заводську площу в оренду. З поступовим підвищенням ціни на нерухомість цей спосіб став єдиним засобом для того, щоб зберегти сам завод як окреме підприємство.

Нажаль, незважаючи на наші спроби довідатися більше про історію заводу в її дирекції зазнали фіаско. Керівництво відмовилося надати нам будь яку інформацію. Нижче подано фотогалерею, яка говорить сама за себе.

Фасад заводу "Кінап". Багато вікон "світять пусткою".



Стіна, яка перетворилася на майданчик для художників графіті та безкоштовну рекламну площу



Вид з внутрішнього двору



Пожежа?






Порожнє виробниче приміщення







Службовий транспорт не на ходу. Номери ще радянські.

Среди первых откликов нам прислали фото бывшей лаборатории научно-исследовательского института (Протасов Яр), где, по мнению автора фотографий "проводились непонятные иследования и опыты над животными".
Помогите найти точный адрес предприятия и его историю! Если Вам известно что-либо об этом объекте - напишите нам на адрес industrial.kiev@gmail.com  .Read more...Collapse )







Київський радіозавод

Київський радіозавод

Нашим наступним об’єктом став Київський радіозавод. Слово «радіозавод» не говорить ні про що героїчне чи технічно досконале. І це ще раз підтверджує, що часом за невибагливою назвою може ховатися справжній гігант.

Коротка довідка: Публічне акціонерне товариство «Київський радіозавод» український промисловий гігант у царині виробництва ракетокосмічного обладнання. За часів СРСР Київський радіозавод був гігантським виробничим комплексом, одним з найбільших в країні, який забезпечував близько 28 тисяч робочих місць. КРЗ випускав найрізноманітніші види продукції, яка в більшості своїй забезпечувала потреби оборонного комплексу, близько 80% виробництва, що вироблялось під прикриттям забезпечення населення побутовими приладами. Так, за минулі роки Київський радіозавод став одним з найнадійніших партнерів крупних ракетних заводів держави та підприємств сумісників, а також експлуатуючих організацій, в першу чергу військових частин. На його долю випало освоєння і серійне виробництво систем управління бойових ракетних комплексів стратегічного призначення, в тому числі участь у створенні всіх чотирьох поколінь міжконтинентальних балістичних ракет розробки головного конструктора Двічі Героя Соціалістичної Праці Михайла Кузьмича Янгеля і його послідовників у КБ «Південне» (Дніпропетровськ) - від ракети Р-12 (8К63) до знаменитих Р- 36М2 (15А18М) шахтного і РТ-23УТТХ (15Ж52) залізничного базування.


Баллістичні ракети радянського виробництва:
зліва-праворуч: баллістична ракета Р-12, межиконтинентальна баллістична ракета Р-36М2(СС-20 "Сатана"), межиконтинентальна баллістична ракета РТ-23 УТТХ.


Паралельно з цим КРЗ
успішно вів роботи по цілому спектру тем ракетно-космічного напрямку: системи управління міжконтинентальних балістичних ракет морського базування та космічних ракетних комплексів, у тому числі відомі проекти «Циклон-3М» і «Енергія-Буран», різноманітна апаратура та системи по пілотованим і безпілотним космічним апаратам і станціях - «Союз», «Прогрес», «Алмаз», «Салют», «Мир», Міжнародна космічна станція та ін. За що і був нагороджений найвизначнішими відзнаками того часу –  орденом Трудового Червоного прапора та орденом Леніна.



Українська ракета-носій "Циклон-3".



Космічний корабель-космоплан "Буран" - радянська відповідь на американський Space Shuttle.

Також підприємство виготовляло товари народного споживання  і продукцію цивільного призначення для інших галузей народного господарства країни.

Крім цього Радіозавод мав у своєму ропорядженні та відомстві багато інфраструктурних обєктів, таких як власне підсобне господарство (продукція якого поступала безпосередньо до заводських столових), тур база «Адлер», база відпочинку «Сонячний бор», санаторій в Миргороді»(до яких працівники заводу мали змогу отримувати безкоштовні путівки), заводська поліклініка, школа №108,  дитячий садок, заводський

Радіомеханічний технікум, прилеглий до заводу житловий фонд  забезпечував житлом майже кожну родину своїх працівників, будинок культури, спорткомплекс «Восход» та багато чого іншого, а в планах керівників заводу було ще більше розширення та забудова, як безпосередньо робочої зони заводу (нові цехи, корпуса), так і допоміжних інфраструктурних обєктів (житлові будинки, рекреаційні та ін. споруди), навіть генплан затвердили.

Але нажаль,  внаслідок розпаду СРСР та  втягування України в систему жорсткої ринкової боротьби, цьому не судилося статися. Таким чином на  сьогоднішній момент все набуте підприємством майно, або приватизовано, або знаходиться в занедбаному стані.

Серед найбільш значущої продукції заводу значиться:

  • системи управління для межиконтинентальних балістичних ракет та космічних кораблів. (наприклад, пристрої для стикування космічних кораблів під час польотів у відкритому космосі), - частково досі виробляється, для потреб російської космічної галузі;
  • радіолокаційні системи; - не виробляються з 1992 р.;
  • супутникові засоби зв’язку. - не виробляються з 1992 р.;
  • Електронно-обчислювальні машини; - не виробляються з 1995 р.;
  • Елементи електроніки, мікропроцесори; - не виробляються з 1992 р.;
  • Телевізори «Славутич» відомі на весь бувший СРСР, - не виробляється з 1993 р.;
  • відеомагнітофони, - не виробляються з 1991 р.;
  • радіоприймачі - не виробляються з 1994 р.;
  • швейні верстати - не виробляються з 1995 р.;

 

Незважаючи на тісні промислові зв’язки з іншими підприємствами аналогічної галузі в інших радянських республіках, підприємство було спроможне випускати основну продукцію, навіть у автономному режимі. В рамках підприємства діяло власне конструкторське бюро, власна лабораторія, служби технічного контролю, інженерного супроводу виробництва.

Нажаль в теперішній час підприємство не може похвалитися масовим виробництвом високоточної та наукоємної техніки. В умовах капіталістичного ринку, обмеженого бюджетного фінансування суттєво скоротилося виробництво всіх видів продукції, наприклад за радянських часів завод виробляв близько 170 різних промислових виробів, а на сьогоднішній момент, не витримавши конкуренції з імпортними виробниками, випускають не більше пяти видів. Така ситуація зумовила, массове скорочення персоналу, більше ніж у десять разів,  та необхідність здавання в оренду більшої частини своєї території відомим комерційним структурам.

Заради банального виживання  КРЗ освоїло та приймає замовлення на виробництво іншої більш «рентабильної» в умовах незалежної України та ринкової економіки продукції: ливарне виробництво, виготовлення різноманітних виробів з металів виробничо-технічного призначення, штампувальні і зварювальні роботи, виробництво ліфтів та гальванічне лакофарбове виробництво.

Ще більшою проблемою залишається недостача висококваліфікованих кадрів та молодих спеціалістів. В теперішній час ця проблема особливо гостра в зв’язку, як зі скороченням випуску навчальними закладами таких спеціалістів, так і їхнім відтоком за кордон у пошуках кращих умов праці. В умовах стрімкого розвитку наукоємних цифрових технологій, технологічне відставання може призвести до відмирання галузі.




Цех Київського радіозаводу



Готові телевізори марки "Славутич".



Цех складання телевізорів

Процес збору мікроелектроніки


Підготовка плат



Стенд високоточної техніки, що використовується у космонавтиці.

Стенд сучасної продукції Київського радіозаводу.



Радіотехнічний комплекс "Игла" призначений для стикування космічних кораблів у космосі.



Протонний магнітометр ПМ-4
за допомогою цього пристрою вперше була здійснена глобальна зйомка напруги магнітного поля планети Земля



Телевізор марки "Славутич", які вироблялися Київським радіозаводом.

Тим не менш, незважаючи на всі проблеми української промисловості, підприємство продовжує залишатися флагманом виробництва у ракето-космічній галузі, що продовжує забезпечувати Україні чільне місце серед держав-підкорювачів космосу. Київський радіозавод продовжує приймати участь у виробництві високоточних електронних компонентів для ракет-носіїв та супутників.

Весь колектив Київської групи прямої дії висловлює глибоку вдячність Заступнику голови правління КРЗ, директору з маркетингу - Миколі Федоровичу Малєжику та  заступнику голови правління КРЗ,  директору з виробництва – Терновому Василю Петровичу. Які люб’язно погодилися провести захоплюючу екскурсію по музею підприємства та повідали нам героїчну історію Київського радіозаводу.

05.08.2011 р.

Наступний об’єкт, який відвідала Київська група прямої дії, став 3-й київський авторемонтний завод.  Його корпус загубився серед промислового району в зоні Куренівки, в якому щільно поселилися декілька СТО, автотранспортні підприємства.

Нажаль діалог з заводу з першого заходу не склався. На прохідній нам довго доводилося пояснювати мету нашого візиту. На будь які уточнюючі запитання нам відповідали сукупністю часток «не з дієсловами»: «не помню, не знаю, нема і не буде». З великими зусиллями вдалося вибити телефон приймальної.

Фасад 3-го Київського авторемонтного заводу заховався серед зеленої стіни дерев.




Нажаль, далі цього вензеля, зображеного на воротах, нам потрапити не вдалося.


Проте на цьому наша історія не закінчилася. Абсолютно випадково, ідучи по вулиці Бережанській нас зацікавила територія Автотранспортного підприємства 13057. З першого погляду комплекс вражає великою територією та величезним корпусом, який важко прийняти за суто адміністративну споруду. Проте вся територія була вщерть заставлена іржавими вантажівками та автобусами. Лише прохідна та шино монтажна майстерня якось оживляли цей сумний пейзаж.

Як виявилося, наші очі нас не обдурили. Зі слів охоронця на прохідній колись процвітаюче автотранспортне підприємство тепер всього лише бліда тінь минулого процвітання. Хоча за документами всі ці купи іржавого металобрухту являються рухомим транспортом, який числиться на балансі підприємства.
а по суті не працює, і не є прибутковим. Таким чином  АТП значиться в державній власності, і навіть по документам виконує свої функції, а фактично їх керівництво з успіхом здає в оренду вільну територію різного роду приватним транспортним підприємствам та СТО.



Центральний корпус АТП 13057



Стоянка, забита несправною технікою.




Руїна

 




Старий "Рафік" став на вічний спочинок.

04.08.2011 р.

Наступний об’єкт, який ми вирішили відвідати, став  Київський мотоциклетний завод. Цей завод один з небагатьох, який при своєму поважному віці (заснований у 1945 році) не тільки спромігся витримати всі перебудовні та постперебудовні випробовування, а й продовжувати випускати продукцію.

Нажаль дістати архівні документи та фотоматеріали виявилося неможливим. Зі слів працівників заводу жодна документація, а тим паче фотографічні матеріали не збереглися. Проте завод має у своєму розпорядженні колекцію мотоциклів радянської доби та сучасні доробки, які демонструються на різноманітних виставках.

Нижче наведено декілька фотографій, які демонструють типи продукції, які виробляв Київський мотоциклетний завод.




Візитна картка Київського мотоциклетного заводу - мотоцикл на постаменті.

Мотоцикл "Днепр-11 М"



Мотоцикл "Днепр МТ-7" (1965 р.)


Мотоцикл "Днепр МТ-10".





Мотоцикл "Днепр МТ-8" (1966 р.)



Мотоцикл "Днепр МТ-9" (1971 р.)


Автомобіль КМЗ-5 (1962 р.)

Київська група прямої дії висловлює щиру подяку головному інженеру підприємства Логвиненку М.Д. та Керівнику маркетингового направління Обушному С.М.

 




28 липня 2010 року

Перша наша експедиція по промисловому Києву завершилася напрочуд вдало. Частково це – збіг надзвичайно позитивних обставин, а частково – наша спільна робота над інформацією та допитливість. 27 числа ми намагалися домовитися про зустріч з керівництвом заводу «Веркон». Проте як говориться у прислів’ї «До Бога високо, до царя далеко» вийти на контакт з керівництвом виявилося набагато важче ніж планувалося. Тож покинувши надію на телефон київська група прямої дії в складі двох осіб попрямувала на проспект Перемоги 67.

Природно, що якщо комплекс заводу займає загальну площу в 100 000 кв.м. знайти дирекцію виявилося дуже важко. Але все таки після годинного прочісування її було знайдено. На прохідній дирекції на зразу порекомендували звернутися до музею.  В радянські часи була вельми поширеною практика заснування та дії відомчих музеїв трудової та бойової слави, які мали увіковічню вати трудові досягнення того чи іншого підприємства та його трудового колективу. Нажаль, після розпаду СРСР велика кількість таких музеїв аж ніяк не вписувалася у новітні капіталістичні реалії, тож більшість їх просто щезла. Сам факт, що такий музей не тільки існує, а й продовжує функціонувати зрозуміло викликав у нас приплив ентузіазму.

 

Цех зі збирання верстатів

І як виявилося недарма. Музей виявився окремою громадською організацією «Завод трудової та бойової слави заводу «Веркон» (статус окремої організації мабуть і вберіг цей музей»). Колектив музею напрочуд жваво відреагував на мету нашого приходу і люб’язно згодився «розчинити» перед нами двері музею. В трьох приміщеннях було розташовано три експозиції. Історія будівництва заводу, ратні подвиги працівників заводу під час другої світової війни, післявоєнна трудова діяльність заводу. Окремими стендами була увіковічена пам'ять працівників заводу – воїнів-інтернаціоналістів, які прийняли участь в складі Обмеженого контингенту Радянських військ у Афганістані та сучасна історія заводу.  Незважаючи на порівняно невелику площу музею, його співробітники дбайливо зберегли по крихтам багато найдрібніших подробиць з життя заводу, починаючи з 30-х років і закінчуючи сьогоденням. Кольорові схеми продукції, вирізки з газет, портрети ударників соціалістичної праці, експонати часів війни, а надто фотографії. Дійсно, саме фотографічний матеріал найбільше вразив нас. Нижче ми наводимо деякі з них. На їх прикладі можна собі уявити наскільки масштабним було само підприємство та обсяги виготовленої продукції, яка розходилася не тільки в межах СРСР, а й доходила й до країн Варшавського договору. Окремою віхою трудової діяльності заводу стало тривале співробітництво з трудовими колективами промисловості Німецької Демократичної республіки.



Виробничий цех заводу "Веркон"



У збиральному цеху кипить робота.



Верстатник за роботою.



Транспортування готових верстатів у цеху.

Київська група прямої дії висловлює щиру вдячність за допомогу у наданні фотоматеріалів співробітникам Музею трудової та бойової слави заводу «Веркон» і особисто Кіндрась Ларисі Харитонівні.

 

Один з сучасних типів верстатів для сверління.

20 лет спустя

Киев, который мы потеряли




Остановитесь на минуточку! Внимательно присмотритесь к этим двум фотографиям! Казалось бы, что между ними нет ничего общего. Раскроем Вам секрет: на самом деле – это фотографии одного и того же объекта - цеха одного из киевских заводов, отснятые соответственно в 1970 и 2011 году.

Ты хочешь знать, что произошло с заводами и фабриками города Киева за 20 лет независимости? Мы дадим ответы на эти вопросы.

Промышленный Киев глазами фотографов прошлого и настоящего. Смотри за следующими обновлениями, становись рядом с нами и открывай для себя страницы былой славы твоего города.

Связаться с организаторами фотовыставки можно по телефону 8 (044) 594-05-65, или по электронной почте industrial.kiev@gmail.com с пометкой "фотовыставка".Так же Ваши фото Вы можете отправить почтой, по адресу: ул. Константиновская 68а, Киев-04080. Просим Вас сопроводить фотографии коротким текстом (что это за объект, где он расположен, когда был заснят).